read-books.club » Сучасна проза » Тут могла б бути ваша реклама 📚 - Українською

Читати книгу - "Тут могла б бути ваша реклама"

238
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Тут могла б бути ваша реклама" автора Оксана Стефанівна Забужко. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 44 45 46 ... 83
Перейти на сторінку:
вряду надавалась би незгірш од свого малжонка, – якби лиш білоглових, та ще й роду не так-то значного чи заможного (посаг пані Олена принесла з собою мізерний, а з клейнодів іно й мала, що крижика з діаментами), прошено було до вряду. І хоч розум та вроду пані Олени подивляли по всіх луцьких домах, шляхетських і міщанських, а проте якось нічого з того не виникало: ані гонорів нових, ні милостей князівських або привілеїв, – життя круг молодшого панства Жоравницьких мов заклякло на однім рівні, не спадаючи вділ, але й догори не підбиваючись, хоч би скільки запалу виказували вони обоє. А тимчасом перед очима їм стриміла постать в усіх добрах скупаного брата – і не так брата, як братової.

Пані Ганна Жоравницька, родом дочка луцького владики, не трібувала ні вченістю, ні манірами, бо пожадану хвалу собі й пана ключника домові приподобляла іншою дорогою. Від малку в усьому боронена батьківським іменем, пані Ганна зросла в пересвідченні, що ключ до всіх статків землі волинської лежить у кишені чамлетової референди його милости отця владики, і що відтак єдине, о що їй самій належить дбати, – то публічна опінія: хоч тайкома й нестак до отця владики прихильна (до посполу, як і навзагал до людей підлеглих, той потрапляв бути непомалу брутальним, своєю волею запечатував у місті церкви, котрих парохи не вчиняли йому грошової подачки, а лаятися вмів так, як лиш у міщанському стані знають, бо з того-то стану отець владика, по правді сказавши, й вийшов!), – не мала, проте, опінія дістати жодної зачіпки, аби владиче сімейство виткнути на чомусь пальцем: отсієї-то реґули пані Ганна держалася цупко, і бурхливе її життя було приємно бадьорливим танком уздовж ризикованої межі. Вміла пані ключникова сміятися дрібненько, так, щоб од того сміху чоловіцтву поза шкірою лоскіт ішов, уміла так скидати голівкою, струсячим пером прикрашеною, що, мовляли, колись сам пан каштелян, не втримавшись, крекнув був непоштиво, наче хлоп який: «Ех, молодичка-чепурушечка!» – хоч, може, то й поговір, бо гостився пан каштелян у господі в пана ключника таки частенько, а де ж би то личило супроти пані дому щось такого бевкнути? А ще вміла пані ключникова дивитися чоловікам привселюдно в очі тим поглядом, що жона для мужа має на порозі спочивальні, і хоч лиця їй при тім шарілися, а вуста розтулялися, та очей не спускала, і що значніший був гість, то довше тривав погляд, – отож і любили мостиві панове гоститись у старшого панства Жоравницьких, і ласкою княжою пан ключник утішався більш за кого. Ба, злостивці пащекували й за інше – що нібито й багатий посаг пані ключникової не лише від отця владики та першого її малжонка-небожчика походив, а від знаного Йвана-злотарника, за кування фалшивих талярів пред суд ставленого, і що ніби того Йвана-злотарника пані Ганна у своєму маєтку дівоцькім, у придомку, не один місяць ховала, щедрою ласкою свею жіноцькою собі його єднаючи. «Неправда сьому, – твердо казала пані Олена щоразу, як заходила за те мова, – неправда, бо як же би хто на таку шпетность полакомився?» Пані Ганна, властиво, не була шпетна – звісно, до гожої пані Олени годі їй було рівнятися, бо й зросту була малого, і статурою непоказна, і руці-нозі мала завеликі як на шляхетську стать, а що на виду всі свої сорок літ мала списані, то шмарувала лиця блейвасом і манією на цаль завгрубшки (слуги панства на ринку блягузкали, буцім щоранку годину просиджує замкнувшись пані ключникова перед верцадлом у себе в спочивальні, заки зважиться указатись на люди), – ох, та зате ж і вбиралася пані Ганна! Та коби пані Олена хоч би раз проїхалася містом чи пройшлася по ринку в такій оксамитовій, тісно в стані шнурованій сукні з таким безецно низьким викотом, що й кошулька з венацькими форботами персів не ховає, та війнула б полами такого взористого саяну, в три ряди перловими брамками лямованого, та побряжчала б такими щирозлотими манелями на своїх вузьких, мов лебедині шиї, зап’ястках, то цілий Луцьк, кинувши печене й варене, біг би за нею глянути на те диво, – «Їй же воно все пристало, як сідло безрогій», – гнівалася пані Олена. Але ж звісно – вбери й пенька, то буде за панка, – ото й випікала «молодичка-чепурушечка» штучними строями очі підстаркуватому пану каштеляну, і геть порохнявому пану старості, та й самому панові воєводі, і панам суддям, земським і гродським, – сердечно присоглашала до себе в господу хліба їсти, дарувала кожному той довгий, щасливо заворожений і на жадні позори невважаючий погляд, що від нього всякий чується так, мовби він один з Адамового племени й вартує в цілім світі, тож як, скажіть, не довіритись такій челядині?

А ще знала пані Олена, що, відколи почалася між братами колотня за спадок, пані Ганна не раз і не двічі підступалася й до пана Йвана, брала його, мов ненароком, за руку, довго сяла вбирливими очима просто в душу, а вуста тимчасом проказували з тихим докором: «Що се ви, пане-брате, нас геть відцуралися?» – переймала в церкві розмовою, нарікала на нуди та мамулувате луцьке панство, посеред якого, мовляв, справдешні лицарі – от як пан-брат – геть перевелися, – пан Іван, охочий до солоного слівця, переповідав те все пані Олені, й вони вдвох досхочу з того забавлялися, а в серці своєму думала собі з гіркотою пані Олена, що сама радше сконала б, аніж би пустилась такою дорогою власне становисько поправляти, гідність свою шляхетську на всі боки понижаючи, – але ж затого й стояв дім пана ключника серед перших у місті, і як було стерпіти таку кривду? «Пані Жоравницька, шу-шу-шу», – чулись повсюди, куди б не пішла, шепти за спиною, й пані Олену корчило з урази, бо годі було пізнати, про котру з них двох мова, – ба, не раз їх і плутано було заїжджими, і коли в домі в пана ключника, донесено їй, королівський писар, граб’я Ян Замойський, не один пугар ситного меду перехиливши, взявся був похваляти «зацней пані Жоравніцкєй слинну учоность», про яку, мовляв, і в Кракові та Варшаві чувано, то пані Ганна, цнотливо вронивши очі долу, подякувала ясному панові граб’ї за надмірну ласкавість, а проте ні словом не обмовилась, що єсть у Луцьку якась інша пані Жоравницька, без встида собі чужу славу привлащивши. Оттоді-то, таке зачувши, відчула пані Олена, скипаючи слізьми обиди, що ятрівка – котра на додачу не вагалася раз у раз давати їй до знаку, іж

1 ... 44 45 46 ... 83
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Тут могла б бути ваша реклама», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Тут могла б бути ваша реклама"